Под микроскопом: Гран При Австрии

Якщо ви з якихось причин пропустили гонку в Шпільбергу, то короткий і достатньо повний опис можна зробити лише з трьох слів – дива не сталося. Та й зрештою хіба ж у нього були шанси після канадського етапу, де виключно через власні проблеми пілоти Mercedes не приїхали до буденного для них цьогоріч дублю? Звісно ж обставини довкола Монреаля змусили колектив з Браклі, засукавши рукави, не просто знайти причину тих проблем, а зробити так, щоб в Австрії навіть натяку на щось подібне не було. Проте вийшло інакше – проблеми і знову з гальмами таки повторилися, хоча їх причина та наслідки були зовсім іншими, а пілотам Mercedes довелося дуже уважно слідкувати за їх станом. А якщо у Ніко з Льюісом проблем немає або вони цілком контролюються самими гонщиками – це гарантія того, що картатий прапор першими побачать саме вони, відкритим питанням залишається тільки те, в якому порядку вони це зроблять. Як виявилося – гарантія навіть тоді, коли один стартує з другого ряду, а інший – з п’ятого.

 

Взагалі протистояння двох рівних і за статусом у команді, і за своїм гоночним потенціалом пілотів є справжньою окрасою сезону – так гонки неодмінно (майже неодмінно) виграють Льюіс з Ніко, проте за винятком Австралії (де британець рано зійшов і не конкурував з напарником) кожного разу перемога дається з прикладанням чималих зусиль по стримуванню опонента на такій самій техніці. В Австрії ми знову побачили як Росберг зумів розібратися в ситуації й не дати Хемілтону скоротити відставання в чемпіонаті, хоча по завершенні лише першого кола здавалося, що у британця з’явився прекрасний шанс на перемогу. Як з’явився – так стараннями Ніко і роз’явився. За протистоянням пілотів Mercedes особливо цікаво було спостерігати наприкінці гоночної дистанції, коли Боттас з Массою вже були «відіграні».



По-перше, черговий раунд очного протистояння німця з британцем вже привід уважно дивитися за проходженням кожного сектора траси; по-друге, завдяки режисеру трансляції ми отримали змогу чути частину перемовин пілотів з власними інженерами з яких отримали підтвердження того, що команда досі дозволяє на рівних умовах боротися Льюісу з Ніко навіть коли до фінішу залишається зовсім небагато. Уболівальникам Хемілтона не могло не сподобатися як британець за допомогою власного інженера намагався протягом гонки шукати можливості відіграти десяті-соті секунди й постійно з’ясовував де і як він може покращити час на колі.

 

Якщо уважно придивитися до боротьби пілотів Mercedes, то не можна не побачити як змінився Росберг коли Хемілтон після іспанського уїк-енду очолив особистий залік. Різниця у швидкості на одному колі нікуди не поділася – Льюіс і нині за чим показником кращий, проте Ніко бере своє стабільністю й хитрістю. Звісно варто зазначити, що британець в Мельбурні та Монреалі втратив більше, ніж нині програє напарнику, проте саме такий стан справ змушує його ризикувати, атакуючи на межі можливостей машини, що й втілилося у дві помилки під час кваліфікації. Росберг тим часом діє в стилі «професора» Проста – старанно і акуратно набирає максимум можливих очок на кожному етапі, прекрасно розуміючи що восени навіть один пункт може стати по-справжньому золотим. Схоже, що Ніко зумів справитися з тиском Льюіса як на трасі, так і за її межами, а тепер діє в рамках власної стратегії боротьби.

 

Окремо слід зауважити на словах, сказаних Хемілтоном на подіумі під час прес-конференції – тоді Марк Веббер, підливаючи масло у вогонь, розказав британцю, що його піт-стопи були дещо довшими, ніж у напарника. Льюіс спочатку виказав невдоволення, проте вчасно зупинився і додав, що на одному з піт-стопів і сам затримався на місці. Тож холодна війна коментарів всередині команди триває. От тільки британець цілком із зрозумілих причин «забув» додати, що другий візит в бокси робив раніше напарника, що вибивається із звичної для команди тактики, коли першим до механіків їде лідер дуету. Якби ранній піт-стоп допоміг Льюісу – чимало питань до команди ставив би вже Ніко. Таким чином можемо констатувати, що боротьба не просто триває, а й розгортається на усіх можливих фронтах. За такої ситуації залишається побажати Хемілтону психологічної стійкості, бо якщо він почне воювати з вітряками цьогорічна корона акуратно розміститься на голові Росберга.

 

Інтрига та видовище гонки було б біднішим без Williams пілоти якої намагалися скласти конкуренцію лідерам, проте неділя показала, що колективу з Гроув поки що рано тягатися з «срібними стрілами». Причому рано більшою мірою не стільки через гірший гоночний темп FW36, скільки через відверто невдалу тактику – для чого Масса з Боттасом пересиджували опонентів на трасі, коли всім, хто навіть з цього сезону почав цікавитися Формулою 1 відомо, що перевагу отримає пілот, який раніше змінить гуму?! Гаразд, з першою хвилею можна сказати, що в команді ризикнули, але програли, то нащо Валттері, який перед другою зупинкою їхав попереду Хемілтона, тримали на два кола довше – невже досвід перших піт-стопів команду нічому не навчив. І як тут не погодитися з Девідом Култхардом, який написав, що Williams здалася ще до старту. Хоча Боттас із цим явно не погодився, принаймні на старті:

 

 

Критикувати «білих» звісно можна, проте мотиви їх рішень також є зрозумілими, адже команда так багато втратила на попередніх етапах, що можливість утримати жирну синицю в руках – читай гарантовано фінішувати на 3-4-й позиціях – перевершило амбіції спробувати позмагатися з Mercedes якщо не за перемогу, то принаймні за друге місце. Боттасу явно було до снаги позмагатися з Хемілтоном, проте пізній піт-стоп звів нанівець усю попередню роботу фіна. Залишається сподіватися, що перший подіум сезону покращить апетит команди й підопічні Клер Вільямс наступного разу спробують взяти більше, ніж їм дають конкуренти. Тим паче, що за потенціалом команда готова боротися з Red Bull за другу сходинку Кубка конструкторів, а наразі перебуває на п’ятій. Щоправда, якщо заданий темп у Гроув витримають, то відставання від третьої Ferrari ліквідують досить швидко, а от наздогнати Red Bull буде украй непросто.

 

На тлі доброго результату Валттері дивною виглядає ситуація з Массою, який, відставши від Хемілтона на другому гоночному відрізку, не просто не тримався неподалік, а ще й змусив похвилюватися команду й уболівальників наприкінці гонки, коли виявилося, що комфортному фінішу в четвірці раптово загрожує Алонсо. Фернандо взагалі назвав свою гонку найкращою у сезоні, аргументуючи власні слова тим, що фініш у 18-ти секундах позаду Mercedes – це досягнення. Пет Фрай у свою чергу сказав про певний прогрес та й у команді в цілому етап вважають невеликим кроком уперед. В принципі колективу видніше, бо вони орієнтуються не тільки на загальнодоступні дані, а й на власні, от тільки крок вперед у випадку Ряйкконена не простежується з якого б ракурсу не дивитися на уїк-енд у виконанні фіна.

 

Поки Фернандо на своїх плечах тягне Скудерію вперед навіть тоді, коли в команді не розуміють чому їх новинки на трасі не працюють або працюють не так ефективно, як хотілося, Кімі веде свою власну боротьбу не стільки з суперниками, скільки з F14 T. І машина в цій боротьбі поки що перемагає свого пілота – проблеми з гальмами, балансом, потужністю – все це у різних інтерпретаціях та комбінаціях звучало від фіна неодноразово, але віз й нині стоїть на місці. 19 очок проти 79 у напарника достатньо промовисто свідчать про те, що проблеми з машиною, якими б вони не були, вирішувані, а от чи є бажання у Ряйкконена працювати, знаючи, що вище середини першої десятки об’єктивно піднятися буде важко, залишається відкритим питанням. На їх тлі вже у Ді Монтеземоло варто поцікавитися чи дійсно минулорічна відмова від послуг Хюлькенберга була вартою жертвою заради повернення Кімі? Переадресувати це запитання до Доменікалі вже не вийде, а з Маттіаччі взяти наразі нічого, тож Лука залишається єдиним відповідальним за кадрову політику команди.

 

Яскравою особливістю шинної стратегії в Шпільбергу стала фактична неможливість проїхати гонку з єдиним піт-стопом. Ну не будемо ж ми враховувати вдалими результати одвічних аутсайдерів з Marussia та Caterham. А от Серхіо Перес таки намагався розтягнути трьохсоткілометрову гонку на два відрізка, тим паче, що дані отримані під час п’ятничних практик показували, що це теоретично можливо. Та в неділю погода внесла свої корективи й вища температура безжально зношувала й гранулювала гуму, тож поки Чеко опирався атакам Росберга і компанії стало зрозуміло, що гонка з однією зупинкою стане справжнім дивом, проте коли на 29-му колі мексиканець поміняв Soft на Soft надія побачити альтернативну тактику бодай у когось із пілотів першої десятки вмерла.

 

Гонка Даніеля Ріккардо має стати для нього добрим уроком із засвоєння простих формульних істин – по-перше, пілот настільки крутий, наскільки він провів свою крайню гонку, а по-друге, в Канаді не він виграв, а Mercedes програла. Якщо Даніель зрозумів це, то за його майбутні виступи можна не хвилюватися, а от австрійський етап до активу занести не можна. Чим Ріккардо займався на старті гонки знає тільки він, от тільки навряд чи захоче згадувати і пояснювати як так сталося, що втративши чотири позиції, він балансував на межі топ-10 і тільки на останньому колі завдяки DRS з одного боку, свіжішим шинам та значно кращій аеродинаміці RB10 з іншого зумів обійти Хюлькенберга:

 

 

А от для напарника Ріккардо сезон поступово, але упевнено рухається вбік катастрофи – ще один схід і ще раз через проблеми з мотором. Риторика команди по відношенню до партнерів з Renault стає все більш жорсткою, але це жодним чином не сприяє вирішенню проблем. В Мілтон Кінс продовжують казати, що чинний контракт розривати не збираються, проте миритися із тим становищем, в якому опинилися, також не збираються. З огляду ж на проблеми варто очікувати, що коли справа дійде до штрафів за понаднормову заміну елементів силової установки, стосунки між командою й мотористами тріщатимуть все гучніше. Та поки у Вірі Шатійон запевняють, що все буде добре…

 

В’ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua