Под микроскопом: Гран При Испании

П’ятий етап сезону продемонстрував усім, що гонка з мінімумом обгонів може бути по-справжньому дуже цікавою та тримати її учасників і глядачів у напрузі аж до помаху картатого прапора. По завершенню Гран Прі можна було навіть зустріти думки, що іспанська гонка – найкраща з п’яти, що вже відбулися. Найкраща чи ні – питання дискусійне, але однозначно найнепередбачуваніша. Хто ж до старту міг спрогнозувати швидкий схід Хемілтона з Росбергом, тактичну боротьбу Феррарі з Ред Булл за перемогу, в якій лідери команд опиняться позаду напарників, втративши шанси виграти гонку, зрештою, що тріумфатором стане 18-річний пілот, який проводить аж третій день за кермом своєї нової машини. До речі, шість років жоден пілот не вигравав Гран Прі в дебютній гонці за нову команду, до Ферстаппена у 2010-му Алонсо тріумфував у Бахрейні, проводячи перший етап за Скудерію.

 

Безумовно всього цього жодним чином не було б якби не схід обох пілотів Мерседес на стартовому ж колі. «Гонки в першому повороті не виграються», - до цих слів екс-напарника Росберга, який перемагав 91 раз, можна хіба що додати, що і в четвертому також не виграються. От тільки Льюіс з Ніко воліли про це забути, за що дорого довелося заплатити. І якщо зараз наслідки цієї аварії виглядають більш негативними для британця, то як воно буде у листопаді, коли прийде час рахувати курчат, не знає ніхто. Як не можна тепер сказати, що було б якби обидві «срібні стріли» неушкодженими проїхали все перше коло.

 

 

Можна скільки завгодно разів передивлятися повтори, дивитися розбір польотів з Ентоні Девідсоном на Sky Sports, слухати колишніх пілотів, серед яких є навіть неодноразові чемпіони, і все-одно питання та суперечності залишаться. Мабуть, саме для таких випадків якнайкраще і підходить термін «гоночний інцидент». Зрештою, саме таким його побачили стюарди коли по завершенню гонки все ретельно розглянули та поспілкувалися з обома його учасниками.

 

Та все ж таки кілька моментів заслуговують на особливу увагу, насамперед, через те, що по гарячих слідах, поки гонка продовжувалася думки Мартіна Брандла (нині коментатора на Sky) і Нікі Лауди (невиконавчого директора Мерседес) розділилися: англієць вважав, що Росберг мав залишити всередині повороту достатньо місця для напарника в той час як австрієць був певен, що Ніко мав повне право захищати позицію.

 

Брандл безумовно має рацію, коли каже, що залишати місце шириною в машину необхідно, проте це якщо передні колеса машини переслідувача вже порівнялися з задніми на машині попереду. До цього лідер має повне право обирати траекторію і закривати всі можливі щілини. Якщо уважно подивитися на відео (0:56), то Росберг почав зміщатися всередину траси, закриваючи тим самим шлях для Хемілтона, ще до того як передня вісь і навіть крило Мерседеса №44 опинилися врівень із задніми колесами машини №6. Таким чином, можна казати, що Ніко мав повне право закрити праву частину траси від посягань напарника. Проте все ще набагато складніше, адже всього цього не було б якби не помилка німця ще перед стартом – Росберг обрав не той режим роботи силової установки, а коли збагнув про це у третьому повороті і став на кермі змінювати налаштування його силова установка видавала на 160 к.с. менше, ніж мав у той момент Льюіс. Крім того, британець чудово бачив, як почало мигати червоне світло на машині напарника, сповіщаючи тим самим, що їде в режимі накопичення енергії ERS.



Різниця у швидкостях двох машин Мерседес становила близько 17 км/год, тож цілком логічно, що Хемілтон не міг не спробувати повернути втрачену у першому повороті позицію. А далі все відбувалося за тим самим сценарієм, що у зіткнення Алонсо з Гутьєрресом у Мельбурні – пілот машини, що їхала позаду зміщувався на вільну ділянку траси, але через відчутну різницю у швидкості просто не міг встигнути відреагувати на те, що вільного місця там уже немає і зайнято воно більш повільною машиною. Як би там не було, але в гонках таке трапляється, а уникнути можна тільки тоді, коли гонщик свідомо відмовиться від боротьби. А ми ж розуміємо, що Ніко та Льюіс від боротьби відмовитися не могли. І не хотіли.

 

Звісно цього не сталося б якби чинний чемпіон виграв би старт – у третьому віражі він мав би значний відрив від Росберга, якому Ріккардо загрози не становив би. Проте в нашій реальності британець втретє в сезоні стартуючи з поула втрачає лідерство у гонці вже у першому повороті. Поганий старт? Аж ніяк, Хемілтон дуже добре стартував, просто Ніко зумів витиснути з ситуації максимум: німець розумів, що при паралельному розгоні не матиме шансів виграти стартовий спринт, тож пірнув у аеродинамічний мішок і використав сліп-стрім за рахунок чого наприкінці прямої був швидшим і зумів випередити напарника. Чи міг Льюіс завадити цьому – і так, і ні – він спробував скинути німця зі сліп-стріму, звернувши на правий бік траси, от тільки Росберг їхав немов прив’язаний так само повернувши праворуч і вже секундою пізніше вискочив на чисту трасу і зовнішню траекторію першого повороту, більш зручну за тих обставин. І знову виникла ситуація за якої Хемілтон зробив усе правильно, але програв – машина лідера на старті ніколи не має можливості використати сліп-стрім, в той час як усі інші мають.

 

Тепер важливо, щоб обоє гонщиків Мерседес перегорнули сторінку і з холодною головою приїхали до Монако. Бо якщо там на старті гонки заходячи у Сен Дево вони знову влаштують розбірки, сходів буде набагато більше, ніж дві машини лідерів.

 

Після раптової самоліквідації двох головних претендентів на перемогу ситуація склалася просто нереально цікавою, адже пілоти на потенційно більш швидких машинах опинилися на 4-й і 5-й позиціях, і це на трасі, де обганяти вкрай проблематично. Тож шанси Ріккардо на виграш стрімко зросли, хто ж знав, що команда так помилиться з тактикою, а потім ще й прокол колеса станеться…

 

В принципі боротьба Феррарі та Ред Булл звелася до боротьби нервів – у кого б вони не витримали, той і програвав. При цьому «енергетикам» нічого не треба було вигадувати, а «червоні» не могли просто повторювати тактику своїх опонентів, бо це ні до чого не призвело б.

 

В Скудерії ризикнули і перевели Феттеля на тактику трьох піт-стопів, розраховуючи, що він ближче до кінця гонки зможе не просто наздогнати лідерів, а й за рахунок менш зношеної ґуми вийти вперед. Хоча в Феррарі і прорахувалися, але їх дії варті схвалення – просто їдучи позаду Ріккардо, Себастіан нічого не міг би вдіяти. Це вже потім виявилося, що на шинах Medium «червоні» мають не такий добрий гоночний темп порівняно з «биками». Коли ж всі їхали на Soft різниця на користь італійської команди була більш відчутною. Іншим союзником Ред Булл стала конфігурація траси: пілоти Феррарі мали шанси на обгін виключно на прямій перед першим поворотом (де Себастіан з Кімі й обганяли Сайнса на 8-му і 10-му колах відповідно), от тільки просто використання DRS «червоним» не вистачало.



Як показала практика їм треба було на пряму виїжджати приблизно у 0,5 секунди позаду Ред Булл – 0,7-0,8 сек. було забагато і довжини прямої SF16-H просто не вистачало. Проте під’їхати ближче вони ніяк не могли, адже віражі третього сектору з легкістю давали можливість Ред Булл відігравати кілька десятих, яких потім так бракувало Феррарі на прямій. Особливо яскраво це було видно на останніх 15 колах, коли Ферстаппен саме там відривався, а Ряйкконен з величезними зусиллями проходив 10-й і 12-й повороти.

 

Цілком очевидно, що питання про героя гонки цього разу на порядку денному не стоїть. Навіть попри відсутність у гонці машин Мерседес і помилку команди з тактикою для Ріккардо Ферстаппен отримав чудовий шанс, яким іще треба було скористатися, адже Кімі будь-якої миті був готовим скористатися найменшою помилкою свого голландського колеги. Макс з фантастичною ефективністю наданий шанс використав, встановивши надзвичайно високу планку як для себе, так і для команди.

 

Хто після цієї гонки втратив найбільше, можливо навіть згубив кар’єру, це однозначно Квят. Якщо до початку Гран Прі рішення Ред Булл поміняти пілотів і виглядало передчасним та несправедливим стосовно росіянина, який ще в Шанхаї був на подіумі, то після фінішу будь-які питання до Хельмута Марко відпали самі собою. Перемога у перший же уїк-енд на машині, яку до цього Макс тільки бачив на піт-лейн, але ще жодного разу не пілотував, занадто багато означає. Тепер Даниїлу треба стрибати вище голови і вигравати внутрішньокомандну боротьбу у Сайнса, а це буде ой як непросто, адже іспанцю адаптуватися до нової команди, машини, інженера не треба, а отже час поки що на боці Карлоса.

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ